Статистичній вимір виконання Закону України «Про попередження насильства в сім’ї»

   Проблема насильства в сім’ї є серйозною проблемою, яка потребує для свого вирішення об’єднання зусиль державних структур, правоохоронних органів, громадських та міжнародних організацій, науковців та експертів. Такий підхід закріплений в Законі України «Про попередження насильства в сім’ї». Серед державних структур провідна роль в цій діяльності належить Міністерству внутрішніх з справ України.

     Стаття 3 «Органи та установи, на які покладається здійснення заходів з попередження насильства в сім'ї» Закону України «Про попередження насильства в сім’ї», говорить, що «здійснення заходів з попередження насильства в сім'ї в межах наданих їм повноважень покладається на… відповідні підрозділи органів внутрішніх справ» [1].

     Відповідно до статті 6 «Повноваження відповідних підрозділів органів внутрішніх справ щодо попередження насильства в сім'ї» в органах внутрішніх справ «заходи щодо попередження насильства в сім'ї здійснюють служба дільничних інспекторів міліції та кримінальна міліція у справах дітей, які: виявляють причини і умови, що сприяють проявам насильства в сім'ї, вживають у межах своїх повноважень заходів щодо їх усунення; беруть на профілактичний облік осіб, схильних до вчинення насильства в сім'ї, та проводять виховно-попереджувальну роботу з ними; відвідують сім'ї, члени яких перебувають на профілактичному обліку, за місцем їх проживання і проводять з ними профілактичну роботу; виносять офіційні попередження членам сім'ї про неприпустимість вчинення насильства в сім'ї; приймають та розглядають у межах своїх повноважень, визначених законом, заяви і повідомлення про насильство в сім'ї або про реальну загрозу його вчинення; вживають відповідних заходів щодо припинення насильства в сім'ї, а також дій членів сім'ї, що направлені на виконання реальної загрози вчинення насильства в сім'ї; повідомляють членів сім'ї, де виникає реальна загроза вчинення насильства в сім'ї або де було вчинено насильство в сім'ї, про права, заходи і послуги, якими вони можуть скористатися; направляють жертв насильства в сім'ї до спеціалізованих установ для осіб, які вчинили насильство в сім'ї, та жертв такого насильства; виносять захисні приписи у випадках, передбачених цим Законом; контролюють виконання вимог захисних приписів; направляють осіб, які вчинили насильство в сім'ї, до кризових центрів для проходження корекційної програми; взаємодіють із спеціально уповноваженим органом виконавчої влади з питань попередження насильства в сім'ї, з органами опіки і піклування та спеціалізованими установами для осіб, які вчинили насильство в сім'ї, та жертв такого насильства у питаннях попередження насильства в сім'ї; надають інформацію з питань попередження насильства в сім'ї на запит уповноважених органів; здійснюють інші повноваження щодо попередження насильства в сім'ї, передбачені законом.
      Повноваження кримінальної міліції у справах дітей поширюються на випадки, коли жертва насильства в сім'ї або особа, стосовно якої існує реальна загроза вчинення насильства в сім'ї, а також особа, що вчинила насильство в сім'ї, не досягли 18-річного віку» [1].
     МВС України щомісяця готує статистичну звітність щодо стану виконання положень Закону України «Про попередження насильства в сім’ї», відображуючи в ній не тільки основні види діяльності ОВС, які визначені в Законі України «Про попередження насильства в сім’ї», але й інформацію щодо судових рішень, кількості кризових центрів тощо. Така статистична інформація є доступною з розбивкою по областях. 
     Цифри статистичної звітності несуть в собі великий обсяг інформації, на основі якою можна говорити про діяльність держави у сфері попередження насильства в сім’ї. Водночас нерідко вони потребують роз’яснення та тлумачення, оскільки не завжди просте збільшення або зменшення того чи іншого показника є прямим свіченням покращення або погіршення загальної ситуації. В статті як здійснюється аналіз основних індикаторів зазначеної статистичної звітності, на конкретних прикладах демонструються існуючі суперечності в їх тлумаченні, а також робляться пропозиції щодо вдосконалення існуючої статистичної звітності.
      Основні показники (індикатори) які застосовуються в статистичній звітності є наступними:
- кількість осіб, які знаходяться на обліку в міліції за скоєння насильства в сім’ї ( в тому числі, осіб жіночої, чоловічої статі, дітей);
- кількість осіб, поставлених на облік в міліції за скоєння насильства в сім’ї з початку року, в тому числі, за економічне, фізичне, психологічне та сексуальне;
- кількість винесених офіційних попереджень;
- кількість винесених захисних приписів;
- кількість осіб, знятих із обліку;
- кількість виїздів міліцейських бригад на сімейні конфлікти;
- кількість сімейних конфліктів, які підтвердилися під час виїздів;
- кількість складених адміністративних протоколів, в тому числі, дільничними інспекторами міліції.
- з цих протоколів, за скоєння насильства в сім’ї та за невиконання захисного припису;
- кількість прийнятих судами рішень, в тому числі винесено попереджень, штрафів, виправних робіт, адміністративних арештів, звільнено від адміністративної відповідальності;
- кількість інформаційних повідомлень, направлених в інші органи державної влади
- кількість створених кризових центрів.
      Такий вибір показників обумовлений як визначеннями, які містяться в Законі України «Про попередження насильства в сім’ї» (наприклад, в статті 1 Закону України «Про попередженні насильства в сім’ї» перелічені наступні види насильства: фізичне, психологічне, економічне та сексуальне), так і санкціями, які перелічені в статті 173-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення – штраф, виправні роботи, адміністративний арешт. Складені адміністративні протоколи передаються до суду. Прийняті судами рішення також знаходять своє відображення в статистиці.
      Внесені в 2008 році зміни до статті 173-2 КУАП тягнуть за собою і необхідність зміни статистичної звітності, а саме – доповнення її таким видом правопорушення, як «не проходження корекційної програми» [2]. Крім того важливим показником має бути «кількість осіб, спрямованих до проходження колекційної програми». Впровадження корекційних програм розпочато в 2010 році. В тому ж році на проходження корекційних програм було направлено 3673 кривдника 
     Звернемося до аналізу цифр, які містяться в статистичній звітності МВС України. Регулярна статистика збирається ОВС з 2005 року. Але вона не відображує масштабів явища, оскільки стосується лише зафіксованих ОВС правопорушень, які були кваліфіковані як домашнє насильство.
     Явище насильства в сім’ї має високу ступінь латентності, скритості. Усталені традиції та стереотипи щодо насильства в сім’ї, як справи закритої, сімейної, яка не підлягає винесенню у сферу публічного обговорення та реагування перешкоджають потерпілим від насильства (перш за все жінкам), скаржитися до міліції. Таким чином більшість випадків насильства залишається незафіксованими. Дані різних досліджень та соціологічних оцінок показує, що лише у 10-20 відсотках випадків потерпілі звертаються до правоохоронних органів. 
    Варто сказати, що звернення до міліції у фактах домашнього насильства здійснюється, за свідченням експертів та працівників ОВС не після першого випадку насильства, а лише після повторних випадків скоєння насильства в сім’ї. Таким чином реальна кількість фактів насильства в сім’ї є значно більшою ніж та, яка фіксується ОВС.
Латентність явища насильства в сім’ї пов’язана ще і з існуючим рівнем неналежного реагування з боку органів внутрішніх справ. Скарги потерпілих від домашнього насильства, свідчення самих працівників ОВС, дані експертів показують, що на так звані «побутові правопорушення» неохоче виїздять чергові наряди міліції. Багато випадків насильства в сім’ї кваліфікується за іншими статями КУАП, зокрема 173 «Дрібне хуліганство». Непоодинокі випадки, коли потерпілі, дізнавшись про те, що видом адміністративного стягнення, накладеного на порушника, буде штраф, який прийдеться сплачувати самим потерпілим забирають свої заяви про факти домашнього насильства. Можна наводити й інші чинники латентності явища насильства в сім’ї.
     Водночас, навіть з існуючої статистки можна робити певні висновки [3]. Так, щороку зростає кількість осіб, які знаходяться на обліку в ОВС за скоєння насильства в сім’ї (табл.1).
                                                                                          Табл. 1.

Рік

2005

2006

2007

2008

2009

2010

6 місяців 2011

Кількість

84155

85178

 

87831

 

85085

 

93327

91913

102150

 

 

      Чи означає таке збільшення кількості випадків насильства в сім’ї, які реєструються органами внутрішніх справ, свідченням того, що зростають масштаби цього явища в Україні, збільшується кількість випадків домашнього насильства? Це дуже актуальне питання, яке нерідко постає під час зустрічей експертного середовища, журналістами тощо. 
    Нерідко ці цифри й тлумачаться саме таким чином. Тобто збільшення кількості зареєстрованих ОВС випадків насильства в сім’ї розглядається як зростання масштабів цього явища у суспільстві.
     Вважаємо за потрібне зробити застереження щодо виявлення подібного прямолінійного зв’язку між кількістю зареєстрованих міліцією випадків насильства в сім’ї і оцінкою масштабів цього явища в суспільстві. Тут варто нагадати чинники латентності насильства сім’ї, про яки говорилося вище (не виклик міліції під час випадків насильства в сім’ї, не реагування міліції на такі виклики, перекваліфікація правопорушень з насильства і сім’ї на дрібне хуліганство, забирання заяв потерпілими від насильства в сім’ї, коли вони дізнаються про необхідність сплачувати штрафи тощо). Таким чином, зростання кількості зафіксованих міліцією випадків насильства в сім’ї може розглядатися (і має розглядатися) як відображення змін у діяльності ОВС та покращення реагування міліцією на факти так званої «побутової злочинності». 
      Тому, збільшення фіксування міліцією випадків насильства в сім’ї не можна розглядати в якості індикатора погіршення ситуації із насильством в країні взагалі або поганої роботи органів внутрішніх справ щодо попередження насильства в сім’ї. Так, декілька років тому при формуванні проекту Державної програми підтримки сім’ї, Міністерством України у справах сім’ї, молоді та спорту обговорювалися питання індикаторів щодо роботи органів внутрішніх справ України щодо попередження насильства і сім’ї. І в якості пропозиції висувався такий індикатор «зменшення кількості зареєстрованих випадків насильства в сім’ї». Така пропозиція викликала справедливу критику, оскільки застосування такого індикатору призведе до того, що міліція буде ухилятися від реєстрації випадків насильства в сім’ї, в той час, коли перед ОВС стоїть завдання неухильної реєстрації усіх повідомлень громадян про злочини та правопорушення.
      Таким чином, якщо говорити про перспективи, то на протязі декількох найближчих років показником якості роботи правоохоронних органів має бути саме зростання кількості зареєстрованих випадків насильства в сім’ї, як показник того, що міліція краще реагує на всі повідомлення про факти насильства в сім’ї, а також показник того, що громадяни виявлять більший рівень обізнаності в цій сфері та довіри до міліції.
      Серед випадків насильства в сім’ї з року в рік превалюють факти фізичного насильства, на другому місці стоїть психологічне насильство (табл.2).
                                                                                           Табл.2.

Рік

2005

2006

2007

2008

2009

2010

6 місяців 2011

Поставлено на облік осіб, Всього

59733

 

63624

 

65042

 

66119

 

72 945

81135

44088

В тому числі, за

Фізичне насильство

39138

 

39473

 

37728

 

38741

 

41514

Даних нема[1]

Даних нема

Психологічне насильство

17666

 

21813

 

24382

 

24917

 

29153

Даних нема

Даних нема

Економічне насильство

2868

 

2311

 

2916

 

2459

 

2278

Даних нема

Даних нема

Сексуальне насильство

61

 

27

 

16

 

2

 

0

Даних нема

Даних нема


[1] З 1 січня 2010 року у зв’язку із прийняттям наказу 3131 змінилися форми статистичної звітності. Зазначена статистика не збирається.

     Повний текст статті можна завантажити.

 


Завантажити

Повернутись