Закон "Про протидію торгівлі людьми": аргументи за



     У липні 2011 року Верховна Рада України в першому читанні схвалила проект закону «Про протидію торгівлі людьми». За ухвалення даного рішення проголосували 313 народних депутатів з 388, зареєстрованих в сесійному залі.
     Законопроектом визначаються організаційно-правові принципи протидії торгівлі людьми, основні напрями державної політики у сфері протидії торгівлі людьми, повноваження органів виконавчої влади, порядок встановлення статусу осіб, які постраждали від торгівлі людьми, і порядок надання допомоги таким особам.
     Основними напрямами державної політики у сфері протидії торгівлі людьми є протидія торгівлі людьми шляхом підвищення рівня інформованості населення, превентивної роботи, зниження рівня уразливості населення, подолання попиту; боротьби із злочинністю, пов'язаною з торгівлею людьми, шляхом виявлення випадків торгівлі людьми, осіб, причетних до скоєння злочину, залучення їх до відповідальності; надання допомоги і захисту особам, які постраждали від торгівлі людьми, шляхом удосконалення системи відновлення їх прав, надання комплексу послуг, впровадження механізму взаємодії суб'єктів у сфері протидії торгівлі людьми.
     Здійснений консолідований крок народних обранців викликає сподівання й на те, що закон буде прийнятий у другому читанні.
Але знайомство з практикою законотворчості в Україні показує, що між прийняттям якого-небудь закону у першому читанні і його остаточним підписанням президентом України можуть проходити роки, як у прикладі із Законом України «Про затвердження Загальнонаціональної програми «Національний план дій на виконання Конвенції ООН про права дитини, який блукав Верховною Радою з 2006 по 2009 рік, або після першого читання ніколи не повертатися на розгляд до сесійної зали.
     Тож яка доля очікує на цей Закон? Чи стане він частиною національного законодавства та правозастосовної діяльності, чи залишиться лише черговою спробою наближення українського законодавства до міжнародних стандартів та прикладом невиконання Українською державою взятих на себе міжнародних зобов’язань, а також зобов’язань перед громадянами України щодо захисту прав, свобод та законних інтересів.
     Або поставимо питання іншим чином. Чи потрібний цей Закон Україні? Якщо потрібний, то чому.
    Відтак, відповідаючи на поставлені запитання, наведемо низку аргументів «за» прийняття такого Закону. Відразу скажемо, що аргументів «проти» - не маємо. Але про існуючи ризики поговоримо окремо.
    Аргумент1. Українська держава як активний член Організації Об’єднаних Націй. Ради Європи, Організації з безпеки та співробітництва в Європі та інших міжнародних організацій, створених для просування ідей та принципів демократії, верховенства права та захисту прав людини має прийняти Закон «про боротьбу із торгівлею людьми» та активно впроваджувати його в життя. 
     Цей аргумент можна розбити на дві частини.
     У першій мова йтиме про взяті на себе Україною міжнародні зобов’язання. Так, оскільки торгівля людьми визнається міжнародним співтовариством як брутальне порушення прав людини, то й відповідно практично усі заходи держави, спрямовані на боротьбу із торгівлею людьми є такими, що сприяють дотриманню та забезпеченню таких прав. Чому робимо застереження про те, що «практично усі заходи»? Тому що можна боротися із торгівлею людьми порушуючи права людини, як наприклад в сусідній білорусі, де практично обмежений виїзд громадян за кордон. Тобто боротьба із злочином ведеться в тому числі й шляхом обмеження права громадян на пересування.
     Загальна Декларація прав людини, Міжнародний пакт про громадянські та політичні права, Міжнародний пакт про соціальні, економічні та культурні права, Конвенція ООН про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок. Конвенція ООН про права дитини, Конвенція ООН про боротьбу із транснаціональною організованою злочинністю та інші документи ООН у галузі прав людини, закликають та зобов’язують Українську державу активно протидіяти торгівлі людьми.
     Ще в 2004 році Україна ратифікувала Факультативний протокол до Конвенції ООН по боротьбі із транснаціональною організованою злочинністю про протидію та попередження торгівлі людьми, особливо жінками та дітьми та покарання за неї, визнавши, що торгівля людьми є злочином та порушення прав людини.
      В вересні 2010 року Верховна Рада ратифікувала Конвенцію Ради Європи про заходи по боротьбі із торгівлею людьми. Якщо слідувати статті 9 Конституції України, то норми міжнародних договорів, ратифікованих Верховною Радою України у встановленому законом порядку є частиною національного законодавства. І є нормою прямої дії, яка нажаль в Україні не працює.
      Україною також підписаний План дій про спільну боротьбу із торгівлею людьми між Урядами України та США у галузі протидії торгівлі людьми, яким передбачається прийняття такого Закону та Угода між Україною та ЄС щодо спрощення візового режиму. Тож прийняття такого Закону є дуже важливим для підняття та підтримання іміджу України.
     Щороку в червні місяці Державний Департамент США готує та оприлюднює звіти щодо стану протидії торгівлі людьми в різних країнах. За роки здійснення моніторингу України потрапляла в другу групу країн (це означає, що держава здійснює певні кроки в напрямку протидії торгівлі людьми, але недостатні) – в 2002, 2003, 2004, 2006, 2008, 2010 та 2011 роках (за результатами діяльності в попередньому році). А також у так званий «лист спостереження» - в 2005, 2007 та 2009 роках. Це означає, що держава може потрапити в третю групу країн і знаходиться під пильним оком міжнародних спостережних місій.
     Керування нашої держави в Комітеті Міністрів Ради Європи в 2011 році, керівництво в ОБСЄ, яке Україна має прийняти в 2013 році, спонукають до щільного та ретельного виконання міжнародних зобов’язань. І це дуже важливо, оскільки відповідно до рейтингу демократії країн світу за 2010 рік Україна опустилась на 14 пунктів униз, і зайняла 67 місце порівняно з 53 у 2008. За показником "ефективність функціонування Уряду» знаходиться на рівні Гани, Домініканської Республіки, Філіппін та Перу і поступається таким країнам, як Лесото, Малі, Намібія, Папуа-Нова Гвінея, Монголія, Суринам, Ямайка та іншим. За результатами 2010 року також впав на півтора десятка пунктів індекс гендерного розвитку України. Громадська організація «Дім Свободи» відповідно до своїх оцінок вивів Україну з числа вільних країн і відніс до списку «частково вільних». Оскільки подібні рейтинги складаються на основі різних індикаторів, перш за все виконання зобов’язань держави щодо захисту прав людини, в тому числі протидії торгівлі людьми, неприйняття Закону може стати одним з чинників подальшого падіння рейтингу України.
     Водночас, дуже важливим є прийняття зазначеного Закону і для захисту українських громадян від ризику потрапляння в ситуації торгівлі людьми як за кордоном, так і в середині держави. Не дивлячись на зроблені в останнє десятиліття кроки, проблема торгівлі людьми залишається актуальною в Україні.
     Є аргументи і абсолютно прагматичні.
     Розробка та прийняття Закону про боротьбу із торгівлею людьми є одним із пунктів Національного плану з виконання Плану дій щодо лібералізації Європейським Союзом візового режиму для України, який затверджений Указом Президента України 22 квітня 2011 року (№ 494/2011). 
     Відповідно до цього Указу, Кабінету Міністрів України забезпечити виконання Національного плану з виконання Плану дій щодо лібералізації Європейським Союзом візового режиму для України, а також щомісячне звітування про вжиті з цією метою заходи.
Виконання цього Плану цікаво для всіх подорожуючих громадян України. Сьогодні введення спрощеного візового режиму безпосередньо пов’язано із прийняттям Закону про протидії торгівлі людьми. А от Кабінету Міністрів України поки нема чим звітуватися в цьому питанні, оскільки він мав внести цей законопроект ще в травні 2011 року. Кабінет Міністрів цього не виконав. Але розроблений групою експертів законопроект був внесений в Верховну Раду народним депутатом України О.О.Зарубінським (№ 8469) і прийнятий за основу (постанова Верховної Ради України № 3556-УІ).
     Забезпечення супроводження законопроекту про протидію торгівлі людьми у Верховній Раді України до прийняття Закону має здіснювати Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України. 
     Крім того, Указом Президента регламентується подання в установленому порядку Кабінету Міністрів України для внесення на розгляд Верховної Ради України проекту Закону про затвердження Загальнодержавної програми протидії торгівлі людьми на період до 2015 року у місячний строк після прийняття Закону про протидію торгівлі людьми. Цією діяльністю мають займатися Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України, Міністерство внутрішніх справ України, Міністерство закордонних справ України, Міністерство юстиції України, Адміністрація Державної прикордонної служби України, Служба безпеки України. А також забезпечення супроводження у Верховній Раді України проекту цього закону покладається на Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України.
     Тож, спостерігаючи рівень виконання Указів Президента більшістю в Верховній Раді, не виникають великі сумніви в тому, що Парламент врешті решт прийме цей Закон. Бо питання іміджу на міжнародному рівні є поки дуже важливим для сучасної української влади.
     Очікування від прийняття Закону України “Про протидію торгівлі людьми є амбітними, але їх реалізація залежить від того, яким чином плани будуть прописані безпосередньо в законі, оскільки в концепції вони сформульовані дуже загально. Так, наприклад, підвищення ефективності діяльності, удосконалення методів управління, посилення координації дій та взаємодії органів виконавчої влади у сфері протидії торгівлі людьми може відбуватися різними шляхами. Міжнародні експерти та організації, в тому числі ОБСЄ вважають таким ефективним механізмом створення інститутів Національних координаторів. В проекті закону таке положення відсутнє. 
     Є в законопроекті декларативні положення – наприклад, про «закріплення в суспільстві негативного ставлення до торгівлі людьми як до грубого порушення прав людини» або «викорінення у суспільстві упередженого ставлення до осіб, які постраждали від торгівлі людьми.
     Є і проблеми, які можуть бути вирішенні лише в ситуації виділення бюджетних ресурсів. Реалізація законопроекту потребуватиме виділення коштів в обсязі 2003,4 тис. грн. з державного бюджету, 13954,1 тис. грн. з місцевих бюджетів та 3264,1 тис. грн. з інших джерел на здійснення моніторингу діяльності суб'єктів протидії торгівлі людьми та публікацію щорічної доповіді.
     Питання залишається щодо того змісту, який залишиться після другого читання в тексті закону. Бо його ж можна прийняти і як такий формальний правовий акт, який і працювати не буде, і реальних змін в діях державних структур не вимагає. Якщо спостерігати зміни, які відбувалися в законопроекті протягом роботи над ним, починаючи з 2005 року, то можна побачити, як в ньому зникали крок за кроком важливі для ефективної протидії торгівлі людьми заходи.
      Так що отримує суспільство – крок до спрощення візового режиму між Україною та ЄС чи реальний інструмент протидії торгівлі людьми? Питання відкрите. 


Назад