Правова позиція громадської організації «Ла Страда – Україна» щодо офіційного тлумачення терміну «позбавлення волі»



Правова позиція громадської організації «Ла Страда – Україна» щодо офіційного тлумачення терміну «позбавлення волі», передбаченого положеннями частини 5 статті 72 Кримінального Кодексу України в аспекті питання, чи можна тлумачити цей термін як такий, що охоплює як вид покарання «позбавлення волі на певний строк», так і вид  покарання «довічне позбавлення волі», передбачене пунктами 11 та 12 статті 51 Кримінального Кодексу України відповідно.

Дана правова позиція обумовлена наявністю суперечливої практики застосування судами першої інстанції та апеляційними судами в різних областях України норм частини 5 статті 72 Кримінального Кодексу України по відношенню до осіб, які засуджені до довічного позбавлення волі.

Закон України «Про внесення зміни до Кримінального кодексу України щодо удосконалення порядку зарахування судом строку попереднього ув’язнення у строк покарання» не передбачає жодних обмежень для застосування його положень до осіб, засуджених до довічного позбавлення волі. Так само й стаття 72 КК України поширюється на всі визначені в цій нормі види кримінальних покарань, без жодних винятків.

Так, у частині 5 ст. 72 КК України передбачено: «5. Зарахування судом строку попереднього ув’язнення у разі засудження до позбавлення волі в межах того самого кримінального провадження, у межах якого до особи було застосовано попереднє ув’язнення, провадиться з розрахунку один день попереднього ув’язнення за два дні позбавлення волі».

При цьому Закон не обмежує наведені правила лише покаранням у виді позбавлення волі на певний строк, тому вони поширюються і на осіб, засуджених до довічного позбавлення волі (при цьому в інших статтях КК України таке розмежування проведено: див., прим., ст. 81, 82 КК України, які стосуються, поміж іншим, засуджених лише до покарання у виді «позбавлення волі на певний строк»).

Підставою для прийняття судами рішень щодо неперерахування термінів позбавлення волі є лист Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ (ВССУ) № 223 20/0/4 16 від 11.01.2016 року за підписом виконуючого обов’язки Голови С.Кравченко, в якому, зокрема, зазначено: «Правила, закріплені у статті 72 КК, розповсюджуються лише на осіб, яким призначено строковий вид покарання. Довічне позбавлення волі до переліку таких покарань не відноситься. Не застосовуються ці правила і у випадку заміни засудженому призначеного судом покарання у виді довічного позбавлення воді внаслідок акта про помилування» (копія додається).

Обмеження у застосуванні положень Закону до засуджених до довічного позбавлення волі – це також запровадження дискримінаційних підходів, що визнається порушенням Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод

Логіко-семантичний та порівняльний аналіз тексту п. 5 статті 72 ККУ «Правила складання покарань та зарахування строку попереднього ув'язнення» разом із іншими статтями ККУ, зокрема 51 «Види покарань» дозволяє висловити сумнів щодо правомірності висновків про незастосування положень п. 5 статті 72 ККУ до осіб, які довічно позбавлені волі, і які містяться в цитованому листі ВССУ.

         Так, в п.5 статті 72 ККУ зазначається, що «Зарахування судом строку попереднього ув’язнення у разі засудження до позбавлення волі в межах того самого кримінального провадження, у межах якого до особи було застосовано попереднє ув’язнення, провадиться з розрахунку один день попереднього ув’язнення за два дні позбавлення волі».

         Відповідно до статті 51 ККУ засудження до позбавлення волі може здійснюватися в залежності від  ступеня тяжкості скоєного злочину як до  позбавлення волі на певний строк (п. 11) так і до довічного позбавлення волі (п.12). Тобто такого покарання як «позбавлення волі» в статті 51 не визначено. З цього витікає, що формулювання п.5 статті 72 ККУ  «позбавлення волі» є узагальненим терміном і стосується обох видів покарання, визначених  у пунктах 11 та 12 статті 51 ККУ, що означає, що перерахунок терміну перебування під вартою стосується також  і осіб, що засуджені до довічного позбавлення волі.

         Таким чином можна вважати, що трактування норм п. 5 статті 72 ККУ з боку ВССУ є некоректним і призводить до прийняття неправомірних (незаконних рішень) судами першої та другої інстанцій, які виконують його рекомендації, що призводить до дискримінації певної частини осіб, які засуджені до довічного позбавлення волі.

         Враховуючи що така негативна практика існує в Харківський області, де відбувають покарання жінки, засуджені до довічного позбавлення волі, і саме їм не перераховуються терміни покарання, що перешкоджає їх доступу до правосуддя.

         Так, потрібно враховувати вплив факту перерахунку строку покарання у виді довічного позбавлення волі на подальший процес відбування покарання такими засудженими.  У теперішній час з відбуттям певної частини строку покарання законодавець пов′язує виникнення таких можливостей у засуджених до довічного позбавлення волі (саме теоретичних можливостей, а не фактичних змін, бо реальне отримання таких «пом′якшень» залежить від великого числа чинників та поведінки та відбувається за окремо встановленою процедурою):

подання клопотання про помилування (що не означає його автоматичного задоволення): «7. Засудженим до довічного позбавлення волі може бути подано клопотання про його помилування після відбуття ним не менше двадцяти років призначеного покарання» - ч. 7 ст. 151 КВК України;

надання засудженому дозволу додатково витрачати на місяць гроші в сумі двадцяти відсотків мінімального розміру заробітної плати (після відбуття 5 років), а також брати участь у групових заходах освітнього, культурно-масового та фізкультурно-оздоровчого характеру (після 15 років) - ч. 6 ст. 151 КВК України;

можливість бути переведеним з приміщень камерного типу, в яких тримаються дві особи, до багатомісних приміщень камерного типу виправної колонії максимального рівня безпеки (після 5 років) або з багатомісних приміщень камерного типу до звичайних жилих приміщень виправної колонії максимального рівня безпеки (після 5 років) – ч. 2 ст. 151-1 КВК України.

Також звертаємо увагу, що будь-які  рекомендаційні роз’яснення ВССУ можуть враховуватись судами лише в частині, в якій вони не суперечать чинному законодавству.

По-перше, вони носять виключно рекомендаційний характер, оскільки чинні акти законодавства не наділяють їх нормативністю та обов’язковістю. Крім того, такі роз’яснення можуть стосуватися виключно тлумачення (пояснення) норм законодавства або порядку їх реалізації, а не містити в собі додаткові положення, що не передбачені чинними законодавчими актами.

По-друге, суди при прийнятті рішень зобов’язані керуватися виключно Конституцією України, Кримінальним кодексом України (КК), Кримінальним процесуальним кодексом України (КПК 2012 року, у відповідних випадках ­ КПК України 1960 року), законами України «Про внесення зміни до Кримінального кодексу України щодо удосконалення порядку зарахування судом строку попереднього ув’язнення у строк покарання» та «Про попереднє ув’язнення», міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.

Таким чином, роз’яснення Вищого спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ не є правовим актом, який може ставати підставою для прийняття та обґрунтування рішення суду і потребує скасування.

Зазначена позиція громадської правозахисної організацій поділяється науковцями  - доктором юридичних наук, старшим науковим співробітником, завідувачкой відділу дослідження проблем кримінального та кримінально-виконавчого права Науково-дослідного інституту вивчення проблем злочинності імені академіка В. В. Сташиса НАПрН України   І. С. Яковець та кандидатом юридичних наук, старшим науковим співробітником того ж відділу К. А. Автуховим .

Примітка: враховуючи, що засудженим в середньому нараховується менше 30% мінімальної заробітної плати за місяць роботи – така можливість навряд чи буде реалізована.  

 


Назад