Наука змінює світ – від медицини до штучного інтелекту, від сталого розвитку до цифрових технологій. І ці зміни мають бути інклюзивними та доступними для всіх. Проте, попри досягнення у сфері освіти та прав, жінки і дівчата залишаються малопредставленими у наукових і технічних галузях.
UNESCO стверджують: частка жінок, які навчаються у STEM-фахах – науках, технологіях, інженерії та математиці – тільки 35%. Це не просто цифри: важливо їх визнавати, щоб наближатися до гендерної рівності, щоб не втрачати потенціал, коли талановиті дівчата та жінки не мають змоги реалізувати свої здібності в науці.
Проблема має декілька рівнів:
- Гендерні стереотипи – у багатьох суспільствах досі побутує думка, що складні науки – «не для дівчат». Такі установки формуються змалечку, коли батьки, вчителі чи оточення не підтримують інтерес дівчини до математики чи фізики.
- Нестача рольових моделей: якщо дівчина не бачить жінок-науковиць у професії, їй легше уявити себе кимось іншим, але не вченою чи інженеркою. Видимість успішних жінок у науці – це потужний мотиватор.
- Дискримінація та “Ефект Матильди” – сексистське упередження щодо визнання досягнень дослідниць, чиїм працям часто приписують авторство їхніх колег-чоловіків.
Різноманітні дослідження доводять: команди, де рівномірно представлені жінки і чоловіки, мають вищу креативність, продуктивність та інноваційність.
Сьогодні ми б хотіли розповісти про наших колежанок-науковиць, які поділилися досвідом, що розкриває реальні бар’єри на шляху до наукових досягнень і водночас демонструє силу наполегливості.
Баланс між наукою та життям: виклик реальності
Одним із найболючіших питань для науковиць залишається пошук рівноваги між професійною реалізацією та особистим життям. У контексті повномасштабного вторгнення це завдання набуває критичного характеру.
У наших реаліях поєднувати роботу, аспірантуру, дослідження й життя поза ними – справжній виклик. Вимкнення світла, постійні обстріли, виховання маленької дитини, спроби знайти час для родини й хоча б трішки для себе. Усе це часом накриває хвилею тривоги, паніки й виснаження. Але з часом я зрозуміла, що баланс – це не про ідеальний графік, а про чесність із собою, – ділиться Валерія.
Тетяна розповіла про свій досвід вступу в аспірантуру та написання дисертаційного дослідження, який припав на найшаленіший період життя тисячі українців та українок:
Ковід, повномасштабна війна, мобілізація чоловіка, вагітність, народження донечки. В момент коли накривало, звісно я відчувала синдром самозванниці.
Синдром самозванця/ки
Синдром самозванця/ки – психологічний феномен, при якому успішні люди не можуть визнати власні досягнення, приписуючи успіх везінню, а не таланту чи праці – особливо поширене серед жінок у науці.
Тетяна згадує:
Було відчуття, що я роблю недостатньо, не встигаю, інші справляються краще. Перелом стався тоді, коли я усвідомила, що наука – це не стерильний простір поза життям, а це і є моє життя.
Проте не всі науковиці стикаються з цим явищем однаково. Ольга зазначає:
На синдром самозванця я не страждаю, складніше було знаходити час і головне ресурс на дослідження і написання дисертації.
Водночас жінки-дослідниці часто стикаються з необхідністю виправдовувати актуальність своїх тем, особливо якщо вони стосуються гендерних питань.
Мені дуже пощастило з науковою керівницею, тому гендерну тему ми узгодили без особливих проблем. Складніше було розповідати непосвіченим, про що я пишу, і пояснювати, що гендерні питання, філологія, дезінформація і маніпуляції цілком собі поєднуються в якісне дослідження, – розповідає Ольга.
Сила жіночої перспективи в науці
Попри численні перешкоди, жінки привносять у науку унікальну цінність.
Валерія переконана:
Жінки в науці часто мають особливу чутливість до людей, контекстів і деталей. Це люди, які вміють слухати, помічати невидиме, ставити глибокі запитання й шукати не лише правильні, а й людяні відповіді.
Тетяна підкреслює:
Для мене жінка в науці – це не про ідеальні умови та гармонічну гармонію, а історія про витривалість, дисципліну і право жінки не здаватися навіть тоді, коли життя вимагає неможливого”.
Поради майбутнім дослідницям
Наші колежанки закликають жінок не відмовлятися від наукової кар’єри, попри складнощі.
Дуже важливо мати для себе внутрішню відповідь на запитання: навіщо тобі цей шлях. Коли є усвідомлена мета, аспірантура перестає бути лише складним випробуванням і стає простором для реалізації власних ідей, досліджень і професійного зростання”, – радить Валерія.
Тетяна формулює це прямо:
Наука потребує жіночих голосів, жіночих тем, жіночого лідерства. Нам важливо бути видимими, брати на себе керівні ролі, формувати порядок денний, а не лише вписуватися в нього.
Ольга додає:
Я би порадила йти! Зрештою, якщо ви це не напишете – то хто інший?.
Досвід українських науковиць демонструє, що гендерні бар’єри в науці існують не як абстрактні концепції, а як щоденна реальність: це необхідність виправдовувати актуальність своїх тем, боротися із синдромом самозванки, поєднувати професійні амбіції з сімейними обов’язками в умовах війни та нестабільності.
Що ми можемо зробити вже сьогодні?
- Підтримувати дівчат, які цікавляться наукою або технікою.
- Демонструвати позитивні приклади жінок-науковиць.
- Говорити про гендерну рівність відкрито – у школі, в університеті, на роботі.
- Створювати безпечне та комфортне середовище, де кожна може реалізувати свій потенціал без страху осуду чи дискримінації.
Жінки належать до науки так само, як і будь-якій іншій сфері життя. Підтримка, рівні можливості та усвідомлення того, що ніякі стереотипи не можуть визначати професійний вибір – це ключ до справжнього прогресу.
Ця публікація стала можливою завдяки підтримці норвезького народу через Норвезьке агентство з питань розвитку (Norad). Відповідальність за зміст інформації несе ГО «Ла Страда-Україна». Інформація, що представлена, не завжди відображає погляди Норвезького агентства з питань розвитку або Уряду Норвегії.
English