День нульової дискримінації

День нульової дискримінації

1 березня 2014 року вперше стало днем ​​святкування різноманітності та визнання того, що кожна людина має значення – ООН ввела День нульової дискримінації.

В цей день хочемо подивитися на проблеми гендерної дискримінації сьогодення в нашій країні.

В ООН наголошують: дискримінація часто має настільки глибокий і системний характер, що призводить до значних розбіжностей у доступі до профілактики, лікування, догляду та соціальної підтримки між різними групами населення. Вона впливає на розподіл ресурсів, формування програм і політик, а зрештою – на загальні показники добробуту й здоров’я суспільства.

Це показує, що дискримінація – це не лише упередження, а системна нерівність у доступі до ресурсів і прав. Щоб подолати її, стигматизацію та пов’язані проблеми, нам потрібні лідерські зміни на індивідуальному, суспільному та політичному рівнях.

Гендерна рівність в Україні: прогрес і виклики

У інтерв’ю Укрінформ докторка соціологічних наук, старша наукова співробітниця Інституту соціології НАН України Олена Стрельник зазначала, що українське суспільство просувається у напрямку гендерної рівності, нехай і не дуже лінійно. Україна має доволі сильну нормативну базу, і значна частина прогресу стала можливою завдяки наполегливій роботі жіночого руху.

Серед важливих кроків – ухвалення стратегії подолання гендерного розриву в оплаті праці, стратегії гендерної рівності в освіті та Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству». Водночас навіть наявність законодавства не гарантує автоматичних змін у практиці.

Домашнє насильство і системна нерівність

Попри законодавчі зміни, проблема гендерно зумовленого насильства залишається актуальною. Дискримінація за ознакою статі часто призводить до економічної залежності, що ускладнює вихід із насильницьких стосунків. Соціальні стереотипи знецінюють досвід жінок, а страх осуду змушує багатьох замовчувати випадки насильства.

Тобто гендерна нерівність не існує ізольовано – вона безпосередньо впливає на безпеку, фінансову стабільність і якість життя.

Мова цифр: гендерний розрив в оплаті праці

За даними Інституту демографії та досліджень якості життя НАН України, у 2023 році фактичний гендерний розрив в оплаті праці в Україні сягнув 41%.

Дослідження платформи robota.ua також демонструє наявність нерівності на ринку праці. На кінець 2024 року жінки були готові погоджуватися на зарплату в середньому на 5 644 грн меншу, ніж чоловіки. У сферах, де гендерне співвідношення становить приблизно 60% чоловіків до 40% жінок, різниця в зарплатних очікуваннях зростає: чоловіки заявляють очікування на 11 425 грн більше, що становить 47% різниці.

Крім того, фахівці з досвідом роботи понад 10 років просять оклад на 25,9% більший, ніж фахівчині з аналогічним досвідом.

Олена Стрельник зауважує, що частина нерівностей є очевидними – наприклад, лише близько 3% чоловіків беруть відпустку по догляду за дитиною, а жінки залишаються недостатньо представленими у структурах влади, зокрема в парламенті. Проте значну роль відіграють і менш помітні чинники – «довгі ланцюжки життєвих виборів», які формуються під впливом суспільних очікувань: сім’я як пріоритет для жінки та робота як пріоритет для чоловіка.

Гендерна рівність і відбудова країни

Питання гендерної рівності безпосередньо пов’язане з процесом відбудови України. Відновлення потребує фінансової спроможності населення, однак в умовах повномасштабної війни економічне навантаження на жінок зростає – зокрема через те, що значна кількість чоловіків служить у Збройних силах України.

Водночас загальнонаціональні дослідження соціально-економічного стану домогосподарств фіксують зниження рівня зайнятості жінок – із 49,3% до 48,7%. Ще помітнішим є падіння частки жінок серед офіційно зайнятих осіб: із 52,7% до повномасштабного вторгнення до 49,8% у 2023 році.

Це означає, що без ширшої участі жінок у процесах економічного відновлення країна втрачає значний людський потенціал.

Що означає «нульова дискримінація» на практиці?

«Гендерна нерівність – це передусім нерівність не прав, а можливостей», – підкреслює Олена Стрельник. Сьогодні в Україні практично немає прямої законодавчої дискримінації, однак статистика демонструє стійкі структурні дисбаланси.

Рух до нульової дискримінації передбачає:

  • розвиток гендерно чутливої державної політики,
  • стабільне фінансування сервісів підтримки постраждалих від насильства,
  • розширення представництва жінок у процесах ухвалення рішень,
  • підтримку жіночих ініціатив,
  • освітні кампанії та роботу зі стереотипами на рівні громад,
  • нульову толерантність до насильства й протидію стигматизації.

Україна вже стала на шлях подолання дискримінації. Проте до реальної рівності можливостей ще потрібно пройти значну дистанцію.

День нульової дискримінації – це не лише символічна дата. Це нагадування про те, що зміни починаються з особистої позиції, відповідальних рішень і спільних дій. Сказати «так» нульовій дискримінації – означає взяти на себе зобов’язання трансформувати суспільство так, щоб кожна людина справді мала рівні можливості.

Ця стаття стала можливою завдяки підтримці норвезького народу, наданій через Міністерство Закордонних Справ Норвегії (МЗС Норвегії) у рамках проєкту «Побудова гендерно інклюзивного відновлення разом з жіночим рухом України» (GEN-Відновлення). Відповідальність за зміст інформації несе ГО «Ла Страда-Україна».

Інформація, що представлена у цій статті не завжди відображає погляди МЗС Норвегії або Уряду Норвегії