Сексуальне насильство в умовах війни: алгоритм допомоги

Сексуальне насильство в умовах війни: алгоритм допомоги

Альона Кривуляк
директорка департаменту Національних гарячих ліній та соціальної допомоги

Сексуальне насильство є болючою темою й у мирний час, проте під час війни проблема загострюється. З кожною звісткою про звільнені території, на жаль, стає відомо про нові випадки сексуального насильства російських окупантів над українками та українцями. 

Під час війни поширені різні форми сексуального насильства, кожна з яких є воєнним злочином:
  • зґвалтування
  • погрози зґвалтування
  • каліцтво статевих органів
  • примусова проституція
  • примус дивитися на сексуальну наругу
  • сексуальне рабство 
  • примусова вагітність
  • примусовий аборт
  • примусове оголення 

Під час війни звичні механізми отримання допомоги недоступні. Наприклад, на територіях, де тривають активні бойові дії чи які перебувають в окупації, люди зазвичай фізично не можуть звернутися в лікарню, поліцію, прокуратуру, до правозахисника чи психолога. Або навіть отримати прихисток у притулку чи переїхати в безпечне місце, щоб стабілізувати свій стан.

Ускладнює проблему й те, що в українському суспільстві тема сексуального насильства була і лишається табуйованою. Людям, які постраждали від нього, часто страшно та соромно звертатися за допомогою. 

Правоохоронці України вже розпочали низку кримінальних проваджень за фактами зґвалтувань у Донецькій, Київській, Харківській та Херсонській областях. Проте, доки частина територій окупована росією, Україна не має можливості отримати достовірну інформацію щодо кількості випадків сексуального насильства. На наші гарячі лінії за період повномасштабної війни звернулося 16 постраждалих від зґвалтування російськими окупантами. Проте це абсолютно не репрезентативні дані. Уже напевне відомо, що зґвалтування цивільного населення широко використовується російськими солдатами як засіб ведення війни з ознаками геноциду. 

З кожною звільненою територією ми будемо дізнаватися про нові випадки. Більше постраждалих матимуть змогу заявляти про такі злочини, коли опиняться в фізичній безпеці. Багатьом надзвичайно складно говорити про це. Так, із 16 випадків, з якими ми працювали за останні місяці, тільки троє постраждалих були готові заявити про це офіційно. І це зрозуміло: сексуально насильство є надзвичайно травмуючою подією, і в пріоритеті – фізична та емоційна безпека людини.

Одна з українок, зґвалтована російськими окупантами на сході України ще в 2015 році, наважилася звернутися за допомогою тільки три роки потому. Водночас варто зауважити: зґвалтування як воєнний злочин не має строку давності, тобто якщо постраждала особа офіційно заявить про це навіть через багато років, справа може розглядатися в Міжнародному кримінальному суді. 

Варто визнати: коли йдеться про сексуальне насильство під час війни – притягнути до відповідальності кривдника не просто. Зазвичай це тривалий процес. Не завжди можливо звернутися за допомогою та встановити особу кривдника. У нашому досвіді є випадок, коли кривдника вдалося притягти до відповідальності через п’ять років. Для жінки, яка постраждала від зґвалтування, цей шлях був болючим. І некоректно було б стверджувати, що це зробило її щасливою. Проте, за її словами, вона відчула, що справедливість принесла їй полегшення.

За новою нормою Офісу Генерального прокурора України, постраждалі від зґвалтування будуть опитуватися один раз. Це важлива новація, що відповідає міжнародним стандартам. Адже необхідність багаторазово відтворювати болючі спогади травмує ще більше.

Хто найчастіше страждає від сексуального насильства в умовах війни?

Переважно жінки. Проте насправді в зоні ризику – всі цивільні особи, незалежно від віку, статі та інших ознак. Серед звернень, з якими працюємо ми, є випадки зґвалтувань неповнолітньої дівчини, жінки поважного віку, чоловіка, а також жінок – на очах власних малолітніх дітей, що і за українським, і за міжнародним законодавством є сексуальним злочином, навіть якщо фізично дітей не торкалися. 

Можна стверджувати: російська армія використовує зґвалтування, зокрема й неодноразові та групові, як ще один вид зброї проти мирного населення України. Кілька жінок із тих, з якими ми працювали, згадували, що зґвалтування російськими окупантами супроводжувалися жахливими приниженнями на ґрунті національності. Лунали погрози ґвалтувати доти, доки жінка більше не зможе дивитися на чоловіків, щоб вона не змогла народити українську дитину. Це надзвичайно загострює й без того несамовитий біль від пережитого. 

Як знизити ризик постраждати від сексуального насильства під час війни?

За можливості – евакуюватися  

Якщо людина вже перебуває в зоні активних бойових дій чи окупації або є такий ризик – дуже важливо зробити все, щоб евакуюватися через офіційні «зелені коридори» української влади на більш безпечні території. На жаль, це не завжди можливо. І завжди боляче – покидати свій дім, проте відбудувати дім простіше, ніж життя. 

Якщо лишаєшся в небезпечній зоні

Якщо людям не вдалося вчасно евакуюватися і вони перебувають у зоні, де є російські окупанти, варто зробити кроки, які принаймні допоможуть знизити ризики. 

  • Групуватися. Бажано не лишатися наодинці. Є сенс жити кількома родинами. Це не гарантує безпеку, проте простіше емоційно та може зменшити ризики зґвалтування.
  • Намагатися не покидати укриття. Дотримуватися режиму світломаскування, не виходити з дому чи укриття без крайньої потреби, аби навіть не потрапляти на очі окупантам. На жаль, ризик того, що окупанти вдеруться в помешкання чи навіть бомбосховище, все одно є. Проте варто зробити все, щоб мінімізувати будь-який контакт.
  • Уникати отримання гуманітарної допомоги від окупантів. Зокрема й окупаційної влади. На жаль, іноді вибору немає. Але це надзвичайно небезпечно з погляду збору персональних даних, механізмів маніпуляцій. Тому якщо є доступ до отримання допомоги від українських волонтерів чи міжнародних організацій – безумовно варто скористатися ним. 
  • «Почистити» гаджети від персональної інформації. Листування, фотографії, будь-який особистий та патріотичний контент варто видалити, адже російські окупанти можуть перевіряти абсолютно все у вашому мобільному телефоні.

Якщо контакт із окупантами неминучий

  • Змиритися, що сили нерівні. Навіть якщо схопитися за кухонний ніж чи сокиру – на жаль, проти автомата вони безсилі. Тому навіть не намагайтеся щось схопити, бо це може ще більше розізлити окупантів.
  • Змусити себе бути максимально обережними. Намагайтеся бути тактовними, уникати тиску та образ (як би складно не було стриматися). 
  • За можливості варто мінімізувати надання інформації про себе. Проте якщо окупанти вимагають віддати телефон, показати будинок, відповісти на питання – не треба заперечувати. Це неприємно, це грубе порушення особистого простору. Але коли проти цивільної особи солдат зі зброєю – доведеться перетерпіти задля збереження життя. 

Якщо зґвалтування неможливо уникнути 

У цьому випадку: 

  • Не намагатися відлякати кривдника вигадками. Наприклад, про СНІД чи вагітність, якщо це неправда. Це збільшить ризик того, що замість зґвалтування окупант вирішить вдатися до вбивства.
  • «Заморозити» себе. Якщо зґвалтування вже відбувається – кривдник завдяки зброї, що є владою за замовчуванням, тимчасово забирає контроль над тілом людини. Це надзвичайно боляче. Але жоден окупант не може оволодіти та зламати дух. Із тілом та емоціями складно, але можна працювати, можна допомогти собі й стабілізуватися. Головне – зберегти життя, за будь-яку ціну.
  • За можливості зафіксувати злочин. Дуже небезпечно робити це під час зґвалтування (наприклад, вмикати відео- чи аудіозапис). Проте за можливості можна сфотографувати ушкодження, зберегти одяг, описати злочин після того, як кривдники пішли. Зберігати такі докази на телефоні в зонах, підконтрольних окупантам, небезпечно. Тому варто одразу надіслати інформацію в Офіс Генерального прокурора (а згодом видалити зі свого телефона): 
  • Звернутися в медичний заклад (за можливості). Щоб отримати медичну допомогу, препарати для запобігання небажаній вагітності та венеричним хворобам, пройти судово-медичну експертизу.

Якщо перебуваєш за кордоном 

З початку повномасштабного вторгнення росії мільйони українців виїхали за кордон, переважна більшість – жінки з дітьми. Десятки країн з усього світу надають прихисток нашим людям, і ми безмежно вдячні кожному та кожній за підтримку. Проте, як не прикро, є й люди, які можуть скористатися вразливим станом українок. 

Торгівля людьми як «бізнес» за прибутковістю поступається лише торгівлі наркотиками та зброєю. Тому при перетині кордону є ризики, зокрема – постраждати від торгівлі людьми – трудової чи сексуальної експлуатації. Тож варто і в цій ситуації убезпечити себе. 

  • Вербувальники працюють по обидва боки від кордону. Тобто шукати потенційних жертв злочинці можуть як на території України, так і в країні прибуття.
  • За можливості доєднатися до групи. Жінки, які перетинають кордон наодинці, вдвох чи з дітьми, – насамперед у групі ризику.  
  • Не давати свої документи нікому, крім прикордонників. Нам відомі випадки, коли в прикордонних областях України перевізники пропонують жінкам, які виїжджають наодинці, місце в авто для перетину кордону. Оплати зазвичай не вимагають, але пропонують віддати паспорт «для зручності» – мовляв, щоб показати на кордоні одразу всі документи й не витрачати час. Від таких пропозицій краще відмовлятися, не ризикувати своєю безпекою. А якщо все-таки ризикуєте – принаймні попросити в людини показати свій документ, сфотографувати номерні знаки та надіслати дані вашим близьким, рідним. Якщо перевізник проти – знову-таки, категорично не радимо користуватися його послугами. 
  • Отримувати допомогу з перевірених джерел. Вербувальники можуть або уникати надання інформації, або бути добре підготовленими й розповідати «легенди» про те, що вони є волонтерами, навіть показувати фальшиві посвідчення. Можуть мати особисте авто чи цілий автобус нібито для трансферу. Тому і на території України, і за кордоном варто звертатися за допомогою до волонтерських пунктів, які працюють офіційно. Для цього знайти контакти перевірених волонтерів заздалегідь, ставити уточнюючі питання, перевіряти сайти волонтерських організацій, звертатися до представників державних органів країни, в яку евакуюєшся.
  • Мати контакти посольства України в країні прибуття. Вони активно працюють та допомагають українцям та українкам, тому звертатися варто в будь-якій ризиковій ситуації. 
  • Запам’ятати номер 112 – телефонний номер для виклику екстрених служб в країнах Європи та деяких інших, де можна отримати допомогу фахівців різними мовами, зокрема й українською чи російською. 
  • Уточнювати інформацію про прихисток. Особливо якщо шукаєш його самостійно, а не через органи державної влади (хоча через органи державної влади – безпечніше). Може здатися, що уточнювати інформацію незручно – адже стільки людей щиро хочуть допомогти, і таких дійсно більшість. Проте в питаннях безпеки не має бути компромісів. Варто дізнатися більше про людину, яка готова надати прихисток, подивитися документи або принаймні сторінки в соціальних мережах. Дізнатися, хто є членами родини, з якою вам пропонують проживати, де та на яких саме умовах.   
  • Зареєструватися в країні прибуття. Не уникайте цього. Офіційний статус дуже важливий для безпеки за кордоном. Можна отримати статус біженця або тимчасовий захист. Другий варіант зазвичай більш доречний, тому що дозволяє переїжджати в інші країни Європи чи повернутися в Україну в будь-який час.

Як отримати допомогу людям, що постраждали від сексуального насильства під час війни? 

На жаль, можливостей менше, ніж у мирний час. Наприклад, деякі притулки для постраждалих від насильства були змушені евакуюватися, щоб убезпечити своїх підопічних – жінок та дітей. На тимчасово непідконтрольних Україні територіях окупаційна влада перекриває доступ до національних засобів зв’язку, блокує роботу мобільних операторів. Тому ми створили максимум засобів зв’язку – не тільки через телефонію, а й через електронну пошту та месенджери.

Національна гаряча лінія з попередження домашнього насильства, торгівлі людьми та ґендерної дискримінації   

0 800 500 335 (зі стаціонарного) або 116 123 (з мобільного)

Електронна пошта  hotline@la-strada.org.ua

Telegram NHL116123

Messenger lastradaukraine

Skype lastrada-ukraine 

Національна гаряча лінія для дітей та молоді

0 800 500 225 (зі стаціонарного) або 116 111 (з мобільного)

Telegram CHL116111

Instagram childhotline_ua

Facebook childhotline.ukraine

На наших Національних гарячих лініях можна отримати психологічну, правову, інформаційну допомогу. Зокрема, ми можемо забезпечити супровід постраждалих від сексуального насильства. Допомагаємо комунікувати з державними органами, можемо підказати, де отримати допомогу – гуманітарну, фінансову, медичну, правову  тощо. Наприклад, у разі потреби скоординуємо з нашими партнерами – «Лікарі без кордонів» чи з Міжнародною організацією з міграції, яка має спеціальний шелтер.

Нацполіція 

102

Офіс Генерального прокурора: 

за телефоном 0 800 507 001

за телефоном 096 755 02 40 (Viber, WhatsApp, Telegram, Signal) 

через сайт https://www.warcrimes.gov.ua/  

через телеграм-боти: @stop_russian_war_bot або @war_crime_bot

електронною поштою conflict2022.ua@gmail.com

Урядова гаряча лінія 

15 47

Як підтримати людину, яка постраждала від сексуального насильства? 

В умовах війни, коли окупанти мають зброю, а цивільні люди – ні, не може йтися про добровільну згоду на секс. Зброя є владою, а відтак ознакою примусу. Людина без зброї жодним чином не може себе захистити. Джерелом фейків про те, що українські жінки самі виявляють прихильність до окупантів, є російська пропаганда. У жодному разі не можна звинувачувати, засуджувати і цькувати людей, які постраждали від сексуального насильства. Навіть якщо не було фізичного примусу (наприклад, побиття чи застосування зброї). Відповідальність жодною мірою не лежить на людині, що постраждала – у неї немає вибору і вона змушена робити те, що їй наказує окупант, щоб вижити. 

Як не прикро, під час війни будь-яка людина може стати як постраждалою, так і свідком сексуального насильства. Є випадки, коли російські окупанти влаштовують зі зґвалтування «шоу», щоб травмувати не тільки саму людину, а й залякати її оточення. 

Загалом ніхто, крім спеціалізованих фахівців та фахівчинь, не були підготовлені до надання підтримки постраждалим від сексуального насильства. Проте якщо постраждала особа наважилася розказати про це – кожний може надати звичайну людську підтримку. 

Варто дотримуватися базових правил: 

  • Просто вислухати. Стільки, скільки потрібно. Якщо людина наважилася говорити про такий болючий досвід – це великий прояв довіри, і це вже може дещо полегшити емоційний стан. 
  • Обережно з доторками. Людина, травмована сексуальним насильством, може злякатися будь-якого тактильного контакту навіть від близьких. Тому перш ніж взяти за руку чи обійняти – треба запитати дозволу на це. 
  • Запевнити: в тому, що сталося, немає жодної провини постраждалої людини. Наприклад, вона може звинувачувати себе в тому, що недостатньо голосно плакала, не просила відпустити, не кликала на допомогу, навіть у тому, що не вбила кривдника, щоб захиститися. Варто повторювати, якщо треба – кілька разів за розмову: у людини не було жодної можливості захиститися. Вся відповідальність за злочин – виключно на тому, хто його вчинив. Головне для постраждалої людини – вижити за будь-яку ціну.
  • Не засуджувати. Наприклад, за те, що людина вчасно не евакуювалася чи не чинила опору. 
  • Не знецінювати. Незалежно від статі, віку, будь-яких інших обставин – це дуже болюча подія. Тут недоречні поради про «забути», «розвіятися», «повеселитися»; на жаль, це все не так легко, поки людина не переживе та не пропрацює травму.
  • Не тиснути. Наприклад, не треба розпитувати про деталі, якщо людина сама не хоче про них говорити. Це змушені робити слідчі та прокурори, щоб допомогти притягти кривдника до відповідальності. А звичайна людина, яка не є фахівцем чи фахівчинею, може просто побути поруч. 
  • Спитати, як допомогти. І зробити саме те, про що просить постраждала людина. Можна запропонувати звернутися за медичною допомогою, знайти контакти психолога, заявити про злочин (наприклад, піти разом у поліцію). Проте не варто наполягати. Якщо в цей момент людина хоче тільки плакати і щоб її потримали за руку – так і зробіть.

Текст підготувала: Катерина Маєвська