Перший звіт GREVIO щодо України: досягнення, прогалини та наступні кроки

4 вересня 2026 року GREVIO — незалежна експертна група Ради Європи з протидії насильству стосовно жінок та домашньому насильству — оприлюднила перший базовий звіт про виконання Україною Стамбульської конвенції. Експерти відзначили політичну волю та зміни, яких Україна досягла попри повномасштабну російську агресію. Водночас вони звернули увагу на те, що передбачені законом гарантії захисту не завжди забезпечені на практиці.

Звіт GREVIO визначає, що потрібно змінити, аби допомога була доступною, реагування на насильство — послідовним, а кривдники притягувалися до відповідальності за вчинені діяння. Для постраждалої людини результат цих змін полягає в можливості звернутися по допомогу, зупинити насильство й домогтися притягнення кривдника до відповідальності, не зазнаючи повторної травматизації під час комунікації з органами державної влади.

GREVIO оцінювала виконання Конвенції з урахуванням війни в Україні. Висновки ґрунтуються на державній звітності, інформації громадських організацій і зустрічах під час моніторингового візиту до Києва 14–16 травня 2025 року, а сам звіт ухвалено 2 липня 2026 року. Експерти врахували руйнування інфраструктури, переміщення населення, навантаження на фахівців і бюджетні обмеження. Окремо зазначили обмеження виконання Україною зобов’язань на тимчасово окупованих територіях.

Стамбульська конвенція прямо передбачає її застосування під час війни. Тому оцінювання охоплює сексуальне насильство, пов’язане з конфліктом, домашнє насильство та інші форми насильства стосовно жінок. Захист від усіх цих форм насильства має бути частиною гуманітарного реагування та відновлення України.

GREVIO відзначає ряд досягнень України. Так, позитивно оцінюються  зміни в законодавстві: зокрема, ухвалення законодавства про запобігання та протидію домашньому насильству, визначення зґвалтування через відсутність добровільної згоди та запровадження у 2024 році адміністративної відповідальності за сексуальні домагання. Експерти також відзначили зміни, спрямовані на недопущення звільнення кривдників від адміністративної відповідальності через малозначність домашнього насильства, і заборону примирення під час розірвання шлюбу у випадках домашнього та гендерно зумовленого насильства.

Інше досягнення — розвиток служб допомоги. За даними звіту, станом на травень 2025 року в Україні діяли 59 притулків і 108 кризових кімнат, а близько 700 мобільних бригад надавали соціально-психологічну підтримку. GREVIO відзначає співпрацю держави з жіночими правозахисними організаціями та налагоджене перенаправлення між гарячими лініями. У звіті згадано роботу Національної гарячої лінії ГО «Ла Страда-Україна» та навчання, які її фахівчині проводять для працівників і працівниць інших ліній.

Позитивну оцінку отримали також спеціалізація поліції й прокуратури, навчання фахівців щодо сексуального насильства, пов’язаного з конфліктом, та посилення уваги до прав і потреб постраждалих. В освіті GREVIO відзначила перевірку підручників на дискримінаційний зміст і гендерні стереотипи. Ці зміни створюють умови для роботи з причинами насильства та його раннього виявлення.

Водночас GREVIO визначає проблеми, які потребують подальших змін у законодавстві, практиці його застосування та організації допомоги та підтримки.

Один із важливих висновків звіту стосується того, як на практиці оцінюють добровільну згоду. GREVIO вітає її закріплення у визначеннях зґвалтування та сексуального насильства в Кримінальному кодексі. Проте суди досі іноді надають вирішального значення застосуванню сили або погроз, а також супротиву постраждалої особи. Крім того, формулювання статті 153 Кримінального кодексу, на думку експертів, створює ризик тлумачення застосування насильства як обов’язкової ознаки цього злочину. Тому GREVIO закликає привести визначення у повну відповідність до Конвенції. Для оцінки добровільної згоди необхідно з’ясувати, чи могла людина вільно погодитися на сексуальну дію за тих обставин, у яких вона перебувала. Саме тому супутні обставини мають таке значення. Відсутність фізичного опору сама собою не свідчить про згоду постраждалої. Якщо оцінка свідчень спирається на уявлення про те, як «мала поводитися» постраждала, це може спотворити висновки у справі й перешкодити доступу постраждалої до правосуддя.

GREVIO також закликає усунути надмірну залежність розслідування визначених Конвенцією злочинів від заяви постраждалої. Вона може перебувати під тиском кривдника чи родичів або боятися помсти. Тому держава має забезпечити можливість розпочинати провадження без перекладання всієї ініціативи на постраждалу, а у передбачених Конвенцією випадках — продовжувати розслідування після відкликання нею заяви. Експерти звертають увагу й на надмірну м’якість санкцій за насильство. Вони мають бути дієвими, пропорційними та стримувати подальше насильство. Окрема рекомендація стосується криміналізації сталкінгу — повторюваного переслідування, яке викликає страх за власну безпеку, зокрема із застосуванням цифрових технологій.

Стереотипи, стигматизація та бар’єри у справах про сексуальне насильство проаналізовані у спільному альтернативному звіті громадських організацій, підготовленому за участю «Ла Страда-Україна». GREVIO спирається на це подання у своєму аналізі. Звіт GREVIO, пп. 180–190, 206, 233–234, 252–254.

Що ж перешкоджає доступу до допомоги?

Попри розвиток мережі служб, можливість отримати допомогу залишається нерівномірною. GREVIO пов’язує це з розподілом послуг між територіями, нестабільним фінансуванням, браком підготовлених фахівців і перешкодами для внутрішньо переміщених осіб. Через об’єктивні обмеження особливо складно дістатися до служб і скористатися послугами в сільській місцевості та поблизу фронту. Жінки з інвалідністю, старші жінки та інші групи, які зазнають множинної дискримінації, можуть стикатися з додатковими бар’єрами в отриманні допомоги  та підтримки.

За оцінкою GREVIO, в Україні поки немає кризових центрів для постраждалих від зґвалтування або центрів допомоги постраждалим від сексуального насильства, передбачених статтею 25 Конвенції. Основою для їх створення можуть стати наявні служби та досвід допомоги постраждалим від сексуального насильства, пов’язаного з конфліктом. Такі центри мають забезпечувати невідкладну медичну допомогу, збирання судово-медичних доказів з урахуванням потреб постраждалої, короткострокову й тривалу психологічну підтримку. Доступ до цієї допомоги не повинен залежати від готовності подати заяву до поліції. Щоб такі послуги надавалися постійно, потрібне прогнозоване фінансування, зокрема підтримка громадських організацій, які їх надають. Звіт GREVIO, пп. 32–37, 129–144.

Щодо запобіганняти повторному насильству й захисту дітей GREVIO позитивно оцінює запровадження оцінки ризиків, термінових заборонних та обмежувальних приписів. Водночас їх застосування на практиці потребує змін. Одноразова оцінка ризиків і недостатній обмін інформацією між установами призводять до того, що подальші рішення можуть спиратися на застарілі відомості. Експерти також описують випадки, коли припис забороняє контакт, але кривдник продовжує жити разом із постраждалою. Такий захід залишає її безпеку під загрозою.

Тому оцінку ризиків потрібно повторювати, а поліція, соціальні служби, прокуратура й організації підтримки мають діяти за спільним планом.  Під час повномасштабної війни в Україні особливе значення має доступ кривдника до зброї. Результат спеціальних заходів слід оцінювати за тим, чи виконуються приписи та чи припинилися погрози й насильство.

Як окрему проблему визначено те, що присутність дітей під час домашнього насильства не завжди фіксують. Унаслідок цього діти можуть залишитися без допомоги й підтримки, а суб’єкти реагування  — без інформації, необхідної для рішень щодо їхньої безпеки. GREVIO наголошує, що історію насильства потрібно враховувати при визначенні місця проживання дитини та визначення порядку спілкування з батьками. Для безпечних зустрічей необхідні належні умови й нагляд підготовлених фахівців.

Експерти застерігають і від тиску на постраждалих задля примирення. Процедура, яка формально є добровільною, може стати фактично примусовою, якщо людина боїться наслідків відмови або перебуває під тиском. GREVIO вітає заборону примирення у справах про розірвання шлюбу, коли в минулому було домашнє насильство. Щоб ця заборона працювала, експерти наполегливо рекомендують українській владі запровадити механізми, за якими судді та медіатори систематично перевірятимуть, чи мало місце насильство в минулому. Звіт GREVIO, пп. 166–172, 210–216, 235–251.

Профілактика насильства та подолання стигми під час відновлення.

Війна збільшує навантаження на сім’ї та служби допомоги. GREVIO звертає увагу на те, що постраждалі можуть мати складнощі з повідомленням про насильство, якщо кривдник є військовослужбовцем. Водночас експерти наголошують на потребі розширювати підтримку людей, які мають травматичний досвід війни. Для України ці завдання пов’язані: забезпечувати таку підтримку, захищати постраждалих і притягувати до відповідальності за насильство.

Стигматизація також заважає звертатися по допомогу, зокрема постраждалим від сексуального насильства, пов’язаного з конфліктом.  Тому просвітницька робота має допомагати розпізнавати насильство  і пояснювати, що відповідальність за нього несе кривдник. До цієї роботи також необхідно залучати чоловіків і хлопців.

В освіті GREVIO звертає увагу на залежність викладання цих тем від ініціативи окремих учителів. Навчання рівності, взаємоповаги, тілесної недоторканності та добровільної згоди потребує системного підходу. Воно має відповідати віку дітей і супроводжуватися підготовкою педагогів. Звіт GREVIO, пп. 63–81, 94–100.

Які рішення потрібні Україні насамперед

З висновків GREVIO випливають три пов’язані пріоритети для України. Передусім потрібно узгодити законодавство з Конвенцією та забезпечити однакове розуміння насильства, добровільної згоди й застосування спеціальних заходів на практиці. Поряд із цим — гарантувати фінансування допомоги та її доступність на різних територіях. Узгоджена робота установ має забезпечувати захист від першого звернення до завершення провадження та подальшу підтримку постраждалих.

В офіційних коментарях до звіту українська влада наводить додаткові відомості про вжиті заходи та заплановані зміни. Серед них — законопроєкт № 12297 щодо забезпечення повноти імплементації до законодавства України положень міжнародного права з питань протидії домашньому та іншим видам насильства, у тому числі щодо дітей. Ухвалення цього законопроєкту є важливим кроком, який Україна має зробити.

Наступним етапом міжнародного моніторингу стане розгляд висновків Комітетом сторін Стамбульської конвенції. На основі звітів GREVIO він ухвалює рекомендації щодо першочергових дій і закликає виконувати всі висновки експертної групи. За процедурою базового оцінювання сторони звітують після трирічного періоду виконання рекомендацій. Строк для України визначатиметься відповідним рішенням Комітету. В Україні звіт має бути переданий Верховній Раді. Це передбачає стаття 70 Конвенції, яка також пропонує національним парламентам брати участь у моніторингу її виконання. GREVIO просить забезпечити переклад звіту українською та його широке поширення серед органів влади всіх рівнів, судової системи й громадянського суспільства.

Надалі Комітет сторін оцінюватиме інформацію про виконання своїх рекомендацій. Громадські організації можуть надавати незалежні відомості про результати та проблеми, які залишаються. Подальший моніторинг GREVIO передбачає тематичні раунди. Станом на 7 вересня 2026 року на офіційній сторінці України окремого графіка такого оцінювання для нашої держави ще не оприлюднено.

Звіт визначає, які зміни потрібні в українському законодавстві та практиці, щоб вони відповідали міжнародним стандартам захисту від насильства. Ці висновки мають стати основою для послідовних рішень України та їх виконання.