Як Стамбульська конвенція допоможе протидіяти ґендерно зумовленому та домашньому насильству?

Як Стамбульська конвенція допоможе протидіяти ґендерно зумовленому та домашньому насильству?

Українські правозахисники 11 років чекали на ратифікацію Стамбульської конвенції (повна назва – Конвенція Ради Європи про запобігання насильству щодо жінок і домашньому насильству та боротьбу із цими явищами). Нарешті вже під час повномасштабної війни з росією, а саме 20 червня 2022 року, Верховна рада України її ратифікувала. 

 

Чому це важливо та як саме допоможе протидіяти ґендерно зумовленому й домашньому насильству? Розповідає Катерина Бороздіна, віцепрезидентка громадської організації «Ла Страда – Україна». 

 

Основною причиною, через яку Україна 11 років не ратифікувала Стамбульську конвенцію, є пов’язані з нею міфи та упередження, некоректні трактування тексту конвенції, її змісту та цілей. Зокрема, через викривлене сприйняття поняття «ґендер». Проте норми конвенції є вкрай важливими як у мирний час, так і в період війни. Тому її ратифікація є знаковою подією з погляду становлення України як держави, яка дбає про права людей.

Ратифікація Стамбульської конвенції під час війни росії проти України є вкрай актуальною ще й тому, що в Україні загострилися ризики, пов’язані з домашнім насильством. Це наслідок напруження в соціальному та економічному житті (наприклад, вимушеного переміщення, перебування на територіях активних бойових дій та тимчасової окупації, втрати роботи й житла тощо).    

Які міфи пов’язані зі Стамбульською конвенцією?

Міф 1. Конвенція руйнує традиційну українську сім’ю та загалом інститут сім’ї

Стамбульська конвенція не зобов’язує вносити зміни у національне законодавство про шлюб, усиновлення (удочеріння), щодо виховання дітей, одностатевих відносин тощо. Вона стосується виключно тих понять, які зафіксовані в назві – запобігання насильства щодо жінок і домашнього насильства. Саме жінки переважно страждають від домашнього насильства. Але конвенція стосується не лише жінок, а й чоловіків, які теж можуть бути постраждалими від домашнього насильства. 

Поняття «ґендер» та «ґендерна рівність» не стосуються питань, які пов’язані, наприклад, із сексуальною орієнтацією. Ба більше, стать (біологічний статус) і ґендер (соціальна роль) – це різні речі. Ґендер та ґендерна рівність означає прийняття та реалізацію рівних прав та можливостей жінок та чоловіків у суспільстві. А також дівчат та хлопчиків – важливо говорити про це вже з дитячого віку задля уникнення формування ґендерних стереотипів.  

Міф 2. Конвенція є «нав’язаним іноземним документом»

Насправді Україна була одним із розробників цієї конвенції – наші представники були в робочій групі. До ратифікації Україною її вже підписали 36 європейських країн. Оскільки Україна обрала європейський вектор розвитку та отримала статус кандидата на вступ в ЄС – цей крок є більш ніж виваженим та вчасним. 

Міф 3. Конвенція спрямована на «усунення відмінностей між жінками й чоловіками»

Стамбульська конвенція жодним чином не стосується цих питань і не містить запечерень відмінностей між чоловічою та жіночою статтю. Ґендерна рівність та боротьба з насильством не впливає на це. А от право на самоідентифікацію себе самої/самого люди як мали, так і матимуть надалі. 

У конвенції йдеться про захист від насильства в родині, постраждалими від якого переважно є жінки. Проте не виключно – чоловіки мають такі ж права на захист. Діти, хлопчики та дівчатка – так само. 

Міф 4. Конвенція зачіпає «релігійні цінності» 

Насправді Стамбульська конвенція не стосується реалізації права громадян на вільний вибір віросповідання. Проте вона підкреслює, що певні релігійні та культурні традиції можуть впливати на прояви насильства в певній державі чи громаді, зокрема й в Україні. І сучасне суспільство має відмовлятися від таких норм. Не тільки в релігійному контексті, а на рівні культури загалом. Простий приклад: століттями поширена в народі приказка «Б’є – значить любить» має отримати нове прочитання: «Б’є – значить, буде покараний за чинним законодавством». 

Міф 5. Конвенція легалізує одностатеві шлюби

Стамбульська конвенція ніяк не стосується питань легалізації одностатевих шлюбів, а також – сексуальної орієнтації загалом. 

Що саме змінить Стамбульська конвенція?

Україна з 2017 року почала змінювати національне законодавства в питаннях, яким присвячена Стамбульська конвенція. Зокрема, набув чинності ЗУ «Про запобігання та протидію домашньому насильству», були внесені зміни в кримінальне та адміністративне законодавство щодо покарання за вчинення домашнього насильства тощо. Проте цього недостатньо – і Стамбульська конвенція передбачає внесення додаткових змін у законодавство. Важливо розуміти, і це чітко зазначено в ратифікаційному документі: зміни стосуватимуться виключно питань захисту від насильства та його наслідків. 

Стамбульська конвенція встановлює кримінальну відповідальність за психологічне, фізичне, сексуальне насильство, зокрема зґвалтування, переслідування, сексуальне домагання, примусовий шлюб, каліцтво жіночих геніталій, примусовий аборт та примусову стерилізацію. Не всі явища з цього списку передбачають відповідальність в Україні. 

Зокрема, переслідування, або так званий сталкінг – досить поширене явище в Україні: чоловіки нерідко вдаються до переслідування жінок, наприклад, після завершення стосунків. Це важко ідентифікувати й довести, і в українському законодавстві не зафіксовано ані алгоритм реакції правоохоронних органів, ані відповідальність за ці дії. 

Так само гострою проблемою є сексуальні домагання. Національне законодавство, чинне в Україні наразі, не є всеосяжним і обмежує як правоохоронні органи, так і постраждалих. Зміни в законодавстві мають надати механізми для захисту прав у цій площині.  

Також Стамбульська конвенція розширить можливості захисту прав постраждалих у міжнародних судах щодо злочинів, які є ґендерно зумовленими чи пов’язані з домашнім насильством. 

Стамбульська конвенція зобов’язує держави не тільки реагувати на ґендерно зумовлене та домашнє насильство, а й здійснювати превентивні заходи (зокрема й через інформаційні кампанії). А також проводити навчання фахівців, які працюють із постраждалими від насильства й групами ризику. Треба боротися не тільки з наслідками насильства, а й попереджувати його, зменшувати ризики вчинення. 

Щоб підтвердити свою готовність іти шляхом розвитку та дотримання рівних прав, Україна потребує перегляду багатьох аспектів щодо питань насильства на рівні як законодавства, так і ідеології загалом. 

Ґендерна нерівність є першоосновою виникнення насильства як явища. Наприклад, стереотипи «сильна стать» та «слабка стать». Саме тому формування ґендерної рівності як суспільної норми є важливим – це перший крок у протидії насильству. Ми маємо підвищувати обізнаність про те, що таке насильство, чому за його різні прояви передбачена відповідальність, як захистити себе від потрапляння в такі ситуації.

Нещодавно на Національній гарячій лінії з попередження домашнього насильства, торгівлі людьми та ґендерної дискримінації проводилось опитування абоненток, постраждалих від домашнього насильства. Тільки 40 із 202 жінок стикнулися з домашнім насильством вперше в період повномасштабної війни. Тобто ризики виникнення домашнього насильства зростають, проте проблема є системною та вкорінена в суспільство. Боротьба з домашнім, ґендерно зумовленим та будь-якими іншими видами насильства – завжди на часі, під час війни й після Перемоги України. Стамбульська конвенція є одним із ефективних інструментів та орієнтирів у цьому. 

Текст: Катерина Маєвська