Однакові, але не рівноправні: час покласти край ґендерній нерівності!

Суспільство, якому притаманні демократичні цінності, і яке тяжіє до верховенства прав людини, має надавати чоловікам і жінкам рівні права та рівні можливості їх реалізувати та брати участь у всіх сферах життя. Тобто, забезпечувати існування в суспільстві ґендерної рівності та запобігати ґендерній нерівності. Їх співвідношення формує собою ґендерний розрив (англ. gender gap).

Як ви думаєте, скільки світові знадобиться часу, щоб подолати ґендерний розрив? 5, 10, 15 років? Насправді ж – 131 рік. Цей строк наведений у звіті Global Gender Gap Report 2023, який у 2023 році було представлено Всесвітнім економічним форумом. Для розуміння – за оцінками експертів, навіть усі льодовики планети повністю зникнуть швидше – за 100 років. Лише уявіть собі – найбільший резервуар прісної води зникне швидше, ніж чоловіки та жінки досягнуть цілковитої рівності!

За цим звітом дослідження проводиться у 4-х важливих сферах нерівності: економічна участь, рівень освіти, політичне представництво та сфера здоров’я. У 2023 році Україна посіла 66 місце в рейтингу зі 146 країн (чим вище місце, тим менший ґендерний розрив). Цей показник гірший у порівнянні з 2020 роком – 59 місце в рейтингу, але кращий за 2021 рік (74 місце рейтингу). Найгірша ситуація в Україні з політичним представництвом (тобто, участю жінок в ухваленні рішень), відтак подолання розриву саме в цій сфері має бути серед пріоритетів подолання ґендерної нерівності.

Варто зазначити, що в Україні за роки незалежності зроблено чимало для забезпечення ґендерної рівності та захисту прав людини загалом – прийнято низку нормативно-правових та підзаконних нормативно-правових актів в цій сфері, здійснюють свою діяльність правозахисні організації та організовуються правозахисні рухи, міняються державні стандарти та політики, затверджуються державні стратегії. Лише протягом 1999-2005 років було подано 8 законопроектів з питань ґендерної рівності, прийнято Закони України «Про забезпечення рівних прав і можливостей жінок і чоловіків», «Про запобігання та протидії дискримінації в Україні», внесено зміни до Сімейного кодексу, Кодексу законів про працю України, ратифіковано у 2022 році Стамбульську конвенцію – і це далеко не весь список наших здобутків.

Однак і досі залишаються сфери життєдіяльності суспільства, в яких норми, покликані забезпечити ґендерну рівність, лише декларуються на словах або застосовуються до чоловіків і жінок нерівномірно і де досі присутній цей злощасний ґендерний розрив. Яка зараз ситуація в Україні та що ми повинні зробити, щоб покласти край ґендерній нерівності? Про це ми сьогодні і поговоримо детальніше.

Ґендерна рівність і оплата праці

Станом на 2023 рік ґендерний розрив в оплаті праці в Україні складає 18,6%. Тобто статистично чоловіки отримують на 18,6% вищу заробітну плату, ніж жінки, навіть за умови, що вони мають однакову кваліфікацію та однакові умови праці. Тобто за одну і ту ж роботу чоловік, наприклад, отримує 100 гривень, а жінка 81 гривню 40 копійок. Якщо перевести в роки, це означає, що жінка 6,5 років працює безкоштовно.

І це навіть незважаючи на те, що Законом України «Про забезпечення рівних прав і можливостей жінок та чоловіків» передбачено, що роботодавець зобов’язаний здійснювати рівну оплату праці жінок і чоловіків при однаковій кваліфікації та однакових умовах праці. І хоча цей показник є нижчим за світовий, але, тим не менш, він є більшим, ніж в багатьох країнах ЄС.

«Беремо на роботу лише дівчат віком до 25 років»

Чи часто ви, при перегляді вакансій на роботу, бачили в описі вакансії вимоги на кшталт «на роботу беремо лише дівчат до 25 років» чи «якщо ви чоловік віком до 35 років, тоді ця вакансія – саме для вас»? А вакансія, яку ви проглядаєте, наприклад «Кухар» чи «Кур’єр», «Секретар» або «Адміністратор салону». Раніше за такі вимоги роботодавцям «нічого не було б». Але завдяки суспільним рухам за рівні права чоловіків та жінок, що спричинили зміни у сфері трудового законодавства та реклами, забороняється в оголошеннях (рекламі) про вакансії (прийом на роботу) пропонувати роботу (зайнятість) лише жінкам або лише чоловікам, за винятком специфічної роботи, яка може виконуватися виключно особами певної статі. В разі ж порушення цієї вимоги роботодавець нестиме відповідальність згідно з законом.

Виховувати та доглядати дитину – це лише жіноча справа?

Завдяки змінам в законодавстві, чоловіки та жінки мають рівне право скористатися відпусткою по догляду за дитиною, тобто, «піти в декрет». Законодавство дозволяє людині, яка має дитину, незалежно від своєї статі, скористатися правом на відпустку по догляду за дитиною; тобто батьки самостійно можуть вирішити, хто з них фактично здійснюватиме догляд за дитиною. Згідно ст. 21 Закону України «Про відпустки» працівникам, які мають право на соціальну відпустку для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, виплачується державна допомога. Знову ж таки, без вимоги до статі.

Але на практиці існує неоднакове застосування роботодавцями цих норм, чоловіки зазнають дискримінації щодо використання свого права на відпустку по догляду за дитиною, бо «ти що, баба, щоб з дитиною сидіти?»

Жінки у «великій політиці»

Як ми вже раніше зазначали, зі звіту Global Gender Gap Report 2023 бачимо, що в Україні найгіршою є ситуація з участю жінок в процесах ухвалення рішень в політичній сфері. Станом на 01 лютого 2024 року у Верховній Раді України дев’ятого скликання працює 401 народний депутат України, з яких чоловіків – 316, жінок – 85.

Схожа ситуація і в уряді. Кабмін складається із 21 міністра. З них 4-ро жінок, тобто менше 25%. Разом з тим, саме жінки мають перевагу серед віцепрем’єрів, там їх 3 із 5.

Для порівняння: на початку 2000-х Кабмін був повністю чоловічим, як от перший уряд Віктора Януковича, який діяв у 2002-2005 роках. В уряді, сформованому після Революції гідності була всього одна жінка – Людмила Денісова на посаді міністерки праці та соцполітики.

Частка жінок серед депутатів обласних рад та місцевих рад міст обласного значення за 2022 рік складала 29,8 %.

Якщо говорити про державну службу, станом на червень 2023 року показник представленості жінок на посадах категорії «А» склав всього 31%. На початку 2020-го цей показник був 29%. Разом з тим на посадах держслужби категорії «Б» кількість жінок сягає 67%, на категорії «В» – 78%, таким чином зрозумілим є те, що чоловіків на таких посадах державної служби в рази менше.

Відтак, навіть з наведених вище цифр стає зрозумілим – пропорційність представлення чоловіків і жінок у процесах прийняття рішень занадто разюча і нерівномірна. Причини цього – точно не законодавчий недолік, адже законодавство регламентує рівний доступ чоловіків та жінок до участі в політичних процесах. Вони радше криються в ментальності та сприйнятті чоловіків та жінок на владних посадах, адже вважається, що саме чоловіки «більш придатні» для участі у процесах прийняття владних рішень, бо жінки «занадто емоційні і просто нездатні брати участь в управлінні країною».

Артилеристка, операторка БПЛА і танкістка

Законодавство визначає, що під час проходження військової служби жінки мають такі ж права, як і чоловіки. Це включає рівний доступ до посад і військових звань та рівний обсяг відповідальності. Рівноправність несення жінками і чоловіками військової служби з’явилась завдяки оновленням вітчизняного законодавства, їх адаптації до міжнародних стандартів у сфері ґендерної рівності і стандартів НАТО зокрема.

В контексті перебування України в стані повномасштабної війни значення жінки у війську важко недооцінити – жінки отримують рівний доступ до військової кар’єри, освоюють військові, зокрема і бойові, професії, рятують життя кожного і кожної. За даними Міноборони України в ЗСУ спостерігається стійка тенденція щодо збільшення чисельності військовослужбовців-жінок. З 2014 року кількість жінок в армії зросла у 2,5 рази. Так, у 2014 році загальна чисельність жінок становила 49926, із них військовослужбовців — 16557 осіб. А станом на 1 березня 2023 року загальна чисельність жінок у ЗСУ становить 60538, з них військовослужбовиць — 42898 осіб.

Разом з тим, якщо говорити про реалії, занадто часто можна почути про випадки неповаги, дискримінації і, що гірше, сексуального насильства над жінками у війську. Часто жінкам безпідставно обмежують доступ до військової освіти, яка може бути необхідною для здобуття професійних знань та навичок, які, тим не менш, можуть бути критично важливими для несення служби. Через заскорузлість армії та панування здебільшого радянських стереотипів у думках військового командування і побратимів по службі досягнути реальної, а не номінальної рівності чоловіків і жінок – задача не з легких.

То що ж нам робити?

Описана вище інформація – це не єдині приклади здобутків і досягнень, але, разом з тим, недопрацювань у сфері забезпечення ґендерної рівності, їх список можна продовжувати і продовжувати. Разом з тим, попереду ще довгий і важкий шлях змін, адже тут і зараз ми переживаємо чергову кризу, пов’язану із війною. Але в той же час саме зараз ми отримуємо і нову ідентичність і можливість реальних змін. Кожному з нас під силу змінити себе, свої переконання, стати тим агентом змін, завдяки якому ситуація змінюватиметься на краще. Коли, як не зараз, будувати саме те демократичне і рівноправне суспільство, в якому кожен і кожна мають усі необхідні права та можливості для реалізації себе у всіх сферах життя, і за яке сьогодні ми боремося?

Що потрібно, щоб подолати цей ґендерний розрив? Продовжувати вдосконалювати вітчизняне законодавство, втілювати у життя заходи, передбачені зокрема Національною стратегією подолання гендерного розриву в оплаті праці на період до 2030 року та Стратегією впровадження гендерної рівності у сфері освіти до 2030 року, адвокатувати суспільні та законодавчі зміни, боротися зі стереотипами, які так сильно укорінені в наших головах. Адже кожен, навіть маленький крок, може стати значним вкладом у зміни і від кожного з нас залежить формування того суспільства, за яке ми боремося.