Як війна змінює сприйняття 8 березня

Щороку 8 березня стає днем, який викликає конфлікти через різне сприйняття значення Міжнародного дня боротьби за права жінок.

Радянське ставлення до жіночого руху міцно вкоренилося у значення 8 березня. Листівки з привітаннями, побажання жіночого щастя, квіти та асоціація з материнством, ніби це єдиний спосіб для жінки бути суспільно помітною.

Але повномасштабна війна змінила саме сприйняття жіночості, ролі жінок у суспільстві та питання про те, чого насправді хочуть українки.

Сьогодні, коли жінки обіймають усі можливі ролі – від військовослужбовиць до волонтерок, від лідерок бізнесу до внутрішньо переміщених осіб, які відбудовують життя з нуля, – розмова про 8 березня набуває нового значення.

Та, що означає цей день в часи, коли жінки не лише залишаються в тилу, а і доєднуються до лав ЗСУ, керують евакуацією, рятують життя та відбудовують зруйноване?

В українському суспільстві поступово відбувається переосмислення значення цього дня. Традиція сприймати 8 березня як «свято квітів» ще частково зберігається, однак дедалі більше людей усвідомлюють його історичний зміст – як день боротьби за права жінок та рівні можливості.
В умовах повномасштабної війни це переосмислення стало ще більш відчутним. Суспільство бачить, що жінки відіграють ключову роль у різних сферах – у війську, волонтерському русі, управлінні, бізнесі, гуманітарній допомозі. Це сприяє ширшому розумінню того, що питання рівності прав і можливостей це про стійкість і розвиток держави” – підкреслює Марина Легенька, президентка ГО “Ла Страда-Україна”

Боротьба чи становлення?

Все почалося 8 березня 1857 року, коли робітниці Нью-Йорка влаштували «марш порожніх каструль», де вимагали рівної оплати праці. Через півсторіччя, в 1908 року понад 15 тисяч жінок знову вийшли на марш, де вимагали рівних умов праці, рівної її оплати, а також виборче право для жінок.

Марш соціал-демократок в Нью-Йорку, які вийшли на вулицю, щоб вибороти право голосу, став передумовою для започаткування Міжнародного жіночого дня.

У 1975 році Генасамблея ООН проголосила 8 березня днем визнання досягнень жінок у різних сферах життя і протесту проти нерівноправ’я.

Феміністський рух в Україні завжди балансував між двома наративами: боротьба за права, протистояння дискримінації, викорінення насильства;

та становлення, розвиток простору, де жінки можуть реалізовувати свій потенціал без страху і обмежень.

Сьогодні українським жінкам важливо не лише боротися проти стереотипів, а також будувати нову реальність, де питання “чи жіноча це справа?” взагалі не має виникати.

Президентка ГО “Ла Страда-Україна” говорить, що під час війни суспільна увага дійсно зосереджується на питаннях безпеки та оборони, тому іноді може виникати враження, що проблематика гендерно зумовленого насильства та рівних прав і можливостей жінок і чоловіків відходить на другий план.

На практиці війна лише підсилює наявні нерівності та робить багато гендерних проблем більш помітними. Йдеться, зокрема, про зростання ризиків гендерно зумовленого насильства, економічну вразливість, виклики доступу до соціальних послуг.
Саме увага до цих питань, зокрема і під час повномасштабної війни є критично важливою. Це дозволяє формувати ефективні державні політики, враховувати потреби різних груп населення та забезпечувати справедливі підходи до відновлення країни. І це відповідає і міжнародним зобов’язанням України, зокрема у межах порядку денного «Жінки, мир, безпека», – підкреслює Марина Легенька.

Свято жіночності та порівняння з квітами

Традиційні порівняння жінок із квітами чи весною часто ховають за собою відмову бачити жінку як особистість із власними амбіціями, втомою та внутрішніми протиріччями. Сучасні українські жінки дедалі менше вписуються у стереотипний образ «ніжних квіток».

Психологиня Ольга Зінченко говорить, що в терапевтичній роботі часто стикається з запитами про внутрішні конфлікти, в тому числі в питаннях «бути жіночною» та «бути сильною».

З дитинства ми отримуємо від соціуму певний набір установок, з якими потім часто розбираємось в терапії. Якою має бути жінка, якою мамою, дружиною, подругою, донькою. Але питання насправді в тому, а чи хоче жінка взагалі бути мамою чи дружиною, чи хоче вона будувати карʼєру, чи бути чайлдфрі – говорить психологиня.

Проте варто підкреслити, що проблема не в квітах чи увазі як такій. Проблема в тому, що часто за ними ховається небажання визнавати жінок як повноцінних учасниць суспільного життя – з власними амбіціями, потребами, правом на “бути незручними” та багатогранність.

Ольга коментує: Інколи мені здається, що в наш час вже більше свободи вибору, більше можливостей мислити ширше, а в дійсності ми працюємо все ще з тими самими установками і найголовніше питання – це хто я, яка є, якою я хочу бути і які потреби маю. А найскладніше- це навчитися спиратися на власні відчуття, а не на очікування соціуму.

Війна, яка змінює все

Повномасштабна війна стала каталізатором змін у всіх сферах, і гендерні ролі не стали винятком.

Українські жінки опинилися в абсолютно нових ролях та ситуаціях. Незважаючи на те, що вони долучаються до лав ЗСУ, керують бізнесами в умовах постійних відключень світла, евакуюють людей, координують міжнародну допомогу, відбудовують громади – певні стереотипи та упередження переслідують жінок. Таке ставлення досі простежується і у військовій сфері, яка вже дійсно пройшла багато трансформацій.

Армія – це патріархальна система створена чоловіками для чоловіків, тому жінці буває складніше, бо нам доводиться виборювати визнання та повагу. Але на четвертий рік повномасштабної війни змінюється не тільки фронт, виток подій та способи застосування зброї. Змінюється наше сприйняття, ламаються упередження та стереотипи, – говорить Марина Плещеєва, операторка РЕБ.

Та безпека жінок – це не лише про безпечну країну. Це про простір, де немає місця домашньому чи економічному насильству, де твої кордони поважають у мережі та в реальності, де твій вибір не стає об’єктом засудження.

Я не люблю давати поради, але я б нагадала кожній дівчинці, дівчині, жінці про її цінність. Ти – найважливіша людина у світі для себе. Ти маєш право обирати. Маєш право бути такою, якою ти хочеш бути. Маєш право на голос, захист, безпеку, свободу і на будь-що, що ж важливим для тебе.” – нагадує психологиня Ольга.

Війна принесла нові виклики, але вона не змінила головного: потреба у повазі та правовому захисті є універсальною. Вона однаково важлива для кожної, незалежно від того, де вона перебуває і що робить.

Міжнародний день боротьби за права жінок має бути передусім днем суспільного діалогу та привернення уваги до проблем, які ще існують в нашому суспільстві. Це можливість говорити про досягнення у сфері рівних прав та можливостей, а також звертати увагу на системні виклики, які ще залишаються.
Водночас важливо, щоб цей день не зводився лише до символічних жестів. Він має бути нагадуванням про необхідність послідовної державної політики, ефективних механізмів захисту прав жінок та активної участі громадянського суспільства у просуванні принципів рівності. Зміни більш активно будуть відбуваються тоді, коли питання рівних прав і можливостей будуть частиною щоденної практики — у законодавстві, практиках і суспільній культурі, – говорить Марина Легенька.

Хочемо, щоб ви пам’ятали і повторювали собі ці слова:

«Я є важливою. Я маю право на безпеку. Я маю право обирати свій шлях».

Якщо ви постраждали від домашнього насильства або гендерної дискримінації, звертайтеся за консультацією та допомогою на Національну гарячу лінію з попередження домашнього насильства, торгівлі людьми та гендерної дискримінації:

116 123 або 0 800 500 335

Проєкт реалізується UNFPA, Фондом ООН у галузі народонаселення в Україні, за підтримки Швеції та Норвегії у співпраці з Громадською організацією “Ла Страда-Україна”